"Що спільного в колишнього аквалангіста, друга Ганса Гасса (Hans Hass), тирольського експерта зі штучного засніження та лобіста озброєнь? Вони представляють в Австрії інші країни як почесні консули. Журналіст видання "Die Presse am Sonntag" поцікавився в деяких представників маленьких держав, чому ж вони цим займаються."
Консульство Австрії рекомендує всім охочим ознайомитися зі статтею "Світ почесних консулів", яку було опубліковано 7.12.2014 на http://diepresse.com/home/politik/aussenpolitik/4613749/Die-Welt-der-Honorarkonsuln?_vl_backlink=/home/index.do:
"У центрі Відня стоїть делегація із Сан-Томе і Принсіпі. Шляхетна мета подорожі така: дипломати мають представляти свою країну та її інтереси на конференції ООН. Але в їхньому розпорядженні лише 25 доларів добових на людину. Саме тут і настає година почесного консула. «Я маю подбати про те, щоб вони змогли тут, у Відні, в гідних умовах спати й харчуватися», — розповідає Герхард Шіссер, прагнучи одразу ж розвіяти міф. «Багато хто, почувши титул, думає, що це пов'язано з гонораром, який отримують за посаду (нім. Honorarkonsul). Тут усе з точністю до навпаки». Особливо якщо йдеться про таку країну, як Сан-Томе і Принсіпі, острівну державу в Гвінейській затоці, дилему якої озвучив міністр закордонних справ: «Наша проблема в тому, що ми бідні, але не знаємо голоду». Що означає: бідні, але недостатньо бідні, щоб привернути міжнародну увагу й забезпечити допомогу в розвитку.
Тож іноді по допомогу звертаються до спільноти почесних консулів, якщо йдеться про надання медикаментів, щоб протидіяти поширенню епідемії Еболи (утім, 14-сторінковий список – це базова комплектація аптеки). Однак термін «консул» уводить в оману: ідеться зовсім не про дипломатів, а про звичайних громадян (часто підприємців або юристів), які представляють інтереси країни. Іноді інтереси власної країни за кордоном, але частіше чужої, з якою вони тією чи іншою мірою пов'язані. В Австрії, за даними консалтингової компанії Watchdogs, налічується 254 почесних консульства.
Герхардові Шіссеру ця посада дісталася завдяки його «корковому» життю. Не те щоб на Сан-Томе був корок. Але в Португалії та на Сан-Томе розмовляють усе-таки мовою колишньої колоніальної держави.
Фахівцеві з корку, який розмовляє португальською та любить португальську мову й культуру, не довелося довго думати, коли на початку 1990-х його запитали, чи не бажає він стати почесним консулом острівної держави. Єдина проблема полягала в тому, що на той час Сан-Томе та Австрія ще не визнали одна одну державами, що відклало його призначення.
Делікатне врівноваження. Отже, відтоді він відповідає на запити потенційних туристів (немає малярії, немає диких тварин, високі ціни, низький рівень злочинності) та піклується про можливих жителів Сан-Томе в Австрії: «Є один, зареєстрований у Зальцбурзі, — він одружений з австрійкою». Робота, пов'язана з честю (пошаною), від латинського «honor», залишається передбачуваною. І для того, щоб фінансові витрати залишалися такими ж і не мали при цьому неприємного присмаку, треба знати, коли сказати «Ні», — це швидко з'ясовується в розмові з ним і його колегами.
Посада почесного консула та гроші – це делікатна тема. «Дехто її просто купив», — каже один інсайдер, який, однак, не бажає, щоб його цитували. А довести це дуже важко. Подібні чутки вже багато хто чув, і тому лобіст озброєнь (оснащення) Вальтер Шен (почесний консул Сент-Вінсенту і Гренадин) дбає про те, щоб не потрапити під підозру, тож і вкладаються лише невеликі суми, навіть якщо це для підтримки: «Часом студенти із Сент-Вінсенту відвідують курси в Дипломатичній академії у Відні, але їм я не даю навіть кишенькових грошей». Це неможливо через гордість тамтешніх людей, для яких важливо, що королева досі є офіційною главою держави, вважає він. У Відні Шен певною мірою є останнім форпостом у напрямку Східної Європи: «Якщо житель Сент-Вінсенту потрапить у Москві до шпиталю, то я за це відповідаю». Утім, частота таких випадків не має виходити за межі.
Імовірно, дедалі частіше трапляється, що житель Монако мчить зі швидкістю понад 200 км/год австрійськими магістралями і в нього забирають посвідчення водія. Тоді він потрапляє до Крістіана Дорди, адвоката й почесного консула Князівства Монако у Відні: «Оскільки "мій" посол перебуває в Берліні і, виходячи з цього, я єдиний місцевий представник Монако в Австрії, почуваєшся трохи послом». Монако — тут часом стикаєшся з дивними проханнями: «Один із повторюваних запитів був про те, чи достатньо поставити яхту на якір перед Монако, щоб з податкових міркувань отримати чинну реєстрацію місця проживання. Звісно ж, це неможливо». Або ж коли люди намагаються через Дорду почати особисте листування з княжою родиною. Він ще жодного разу не шкодував про свій рід діяльності. Що робить почесного консула добрим консулом? «Держави отримують слушні поради, якщо шукають того, хто має добрі зв'язки в економіці, політиці та суспільстві, хто може забезпечити легкий та інформативний доступ до тих, хто ухвалює рішення, – і кого немає у світській хроніці». А в його конкретному випадку з Монако – когось із франкомовним ухилом.
Консул і акули. У випадку Геральда Вайдлера, колишнього партнера Ганса Гасса з підводного плавання, – по ньому не скажеш, що він 1928 року народження, – зв'язок із Мальдівами, які він представляє у Відні, очевидний. Як і той факт, що тут більше роботи, ніж, наприклад, для Сент-Вінсенту: «У нас щодня безліч туристичних запитів». Він зовсім не шкодує про те, що не має повноважень щодо віз. Загалом він набагато охочіше говорить про підводне плавання («Ми були першими, хто знімав відео з акулами у відкритому морі. Акула – зовсім не зла тварина») і про благословення масового туризму («катастрофа»), ніж про консульську справу, хоча йому все ж важливо категорично наголосити на такому: «Звісно ж, за свою посаду я не платив. Ані гроша».
Туризм – це також важлива тема для Родеріха Уршлера. Він продає системи штучного засніження. Наприклад, до Африки. У Королівстві Лесото, яке він представляє в Австрії, він доставив одну таку систему на висоту близько 3000 м для проєкту Африскі/Afriski. Але оскільки з фінансуванням проєкту виникли проблеми, Уршлер узяв на себе більшу частину акцій товариства. Сьогодні Африскі є найбільшим туристичним бізнесом у Лесото, розповідає він. Своє основне завдання він бачить у «посиленні економічного та розвитку політичного співробітництва». Лесото — маленька країна, і в ній фактично немає ієрархій. «На святкування п'ятдесятиріччя короля можна просто піти до нього, потиснути йому руку й сказати: "Добрий день, я Ваш консул в Австрії"». А коли король Летсіє III. одного разу прибув з візитом до Австрії, він пригадав: «Я Вас знаю, Ви були на святкуванні мого дня народження», — сказав король Лесото."